Поради батькам

1. Створюйте в сім΄ї комфортне середовище для дитини. Любіть її. Не забувайте про тілесний контакт із нею. Знаходьте радість у спілкуванні з нею.

                        Консультація для батьків:

«Як виховати у дитини любов до праці.»

Трудове виховання
       Одного разу кожен з батьків задається одвічним питанням: як виховати у дитини любов до праці? Як правило, виникає ця проблема, коли юному чаду, якому судилося стати маленьким помічником, виповнюється 5-6 років.У цьому віці дитина вже в змозі виконувати дуже багато речей самостійно: одягатися, зав'язувати шнурки, допомагати по дому.  Дитина зробити це у стані. Але чи хоче вона? Далеко не завжди. І справа зовсім не у вродженому таланті. Працьовитість в дітях можна і потрібно виховувати майже з дитинства.
            Вже в 3 роки у малюків з'являється бажання допомагати батькам. Починається це з наслідування, і знайомого багатьом "дай я сам". Але часто дорослі з економії часу або страху, що дитина може зробити щось не так, прибирають за дитину іграшки, не дають помити за собою тарілку або самостійно полити квітку ... Не варто дивуватися років через 5, коли на прохання про допомогу ваше дитятко відповість відмовою. Виховати у дитини любов до праці можна тільки за допомогою терпіння і особистого прикладу. З народження малюки спостерігають за дорослими і прагнуть наслідувати їх у всьому. А з часом починають намагатися повторити їх дії. Але одного спостереження і наслідування недостатньо. З самого юного віку потрібно залучати дітей до спільної діяльності і терпляче пояснювати, що і як необхідно робити. Тільки тоді малюк навчиться розуміти важливість всіх скоєних маніпуляцій. І буде відчувати радість від виконання найпростіших щоденних обов'язків. Тому, коли ваш малюк років у 3 скаже: "Мамо, дай я сам!", - Дайте йому можливість вам "допомогти". І нехай після його "допомоги" вам доведеться витратити в кілька разів більше часу на прибирання, прання і інше - виховання у дитини любові до праці коштує того. Адже через кілька років це окупиться сторицею: працьовитий син сам вимиє посуд, розкладе по поличках одяг, не кажучи вже про свої іграшки, приведе в порядок взуття, протре пил і без нагадувань застеле ліжко - загалом, стане вашим незамінним помічником у багатьох справах. Домашні справи для дитини стануть невід'ємною частиною буденного дня, і не будуть викликати негативних асоціацій.
      Але якщо вашому чаду вже 5-6 років, не варто впадати у відчай. Трохи терпіння, бажання, любові і фантазії - і ваш маленька дитина стане вашим великим помічником. Адже так приємно, коли про твою дитину кажуть: "Треба ж, який маленький, а який працьовитий!". У такій важливій справі, як виховання працьовитості, не варто покладатися на інтуїцію і випадок.  Необхідно почитати відповідну літературу, порадитися з дитячим психологом і враховувати вікові і особистісні дітей. Одна дитина береться за справу неохоче, без ентузіазму, але зате справа, яка самостійно доведена до кінця, приносить їй ні з чим незрівняне задоволення. Таких дітей важливо концентрувати на результаті, передчутті радості від самостійно виконаної роботи, і розділити з ним цю радість, не занадто критично оцінюючи дрібні недоліки, допущені при виконанні завдання. Інша дитина, навпаки, активно приймається за нову справу, легко захоплюється, і так само легко остигає. А треті, не встигнувши взятися за роботу, прагнуть позбутися її - почуття невиконаної справи, що висить дамокловим мечем, дуже обтяжує їх. До кожного потрібен особливий підхід.

     У 5-6 років важливо пробудити інтерес до процесу діяльності або досягненню результату, а можна залучити дитину в роботу за допомогою гри або змагання. Пробудити інтерес і зберегти його протягом всієї справи - половина успіху. Але лише половина. Друга важлива частина виховання у дитини працелюбності - привчати дитину допомагати варто систематично, а не час від часу, обов'язково потрібно контролювати виконання завдання і, звичайно, хвалити і підкреслювати важливість того, що малюк робить. Відсутність систематичної праці у дитини - одна з найсерйозніших помилок у вихованні. Причому не тільки у вихованні любові до праці. Систематична робота по дому та наявність у дитини обов'язків, за виконання яких відповідає він сам, допомагає виховати в  маленької людини таку важливу якість, як відповідальність, і майбутній помічник вчиться працювати сумлінно й охоче.
         Не можна зменшувати роль спільної роботи з дорослим: у ній дитя вчиться виконувати все те, що від нього вимагається, як можна краще. Але ж для того, щоб щось поставити дитині в обов'язок, варто переконатися, що він вже вміє це робити, ретельно перевіряти виконану роботу, і тактовно, разом з дитиною, проводити роботу над помилками. І так день у день, поки дитина не навчиться виконувати свої функції якісно, і до тих пір, поки ця діяльність не увійде у дитини в звичку. Після цього можна додавати дитині новий обов'язок.
          Почати можна з найпростіших речей. Перш за все, варто навчити дитину самостійно прибирати за собою іграшки, прибирати зі столу. Розкладати одяг в шафі і доглядати за своїм взуттям. Ніколи не відмовляйте дитині, якщо вона хоче вам допомогти. Якщо те, що ваш помічник вирішив виконати, зовсім неможливо доручити малюкові (раптом чаду захочеться відремонтувати розетку, або вкрутити лампочку), не забороняйте йому цього робити, терпляче поясніть, з яких причин цю справу не можна виконати, і переведіть його увагу на інший вид діяльності . Завжди заохочуйте прагнення дитини до творчості. Залучайте її до спільного приготування їжі, нехай вона проявить свої гастрономічні здібності, можливо, в майбутньому ваш малюк не раз порадує вас кулінарними шедеврами, і ви з радістю будете згадувати хвилини, коли маленькі ручки великого кулінара зліпили свій перший пиріжок під вашим чуйним керівництвом. Привчіть малюка прибирати за собою ліжко і доглядати за кімнатними рослинами - ці заняття дуже легко перетворити на захоплюючу гру, яка все доросле життя буде приносити вашому чаду приємні спогади. Звичка працювати буде при нагоді малюкові зовсім скоро: школа не за горами, а старанне навчання вимагає любові до праці, відповідальності та звички добре виконувати свої щоденні обов'язки. Виховуючи в дитині любов до праці, ви по цеглинці допомагаєте йому будувати своє успішне майбутнє. Працьовитість допомагає дитині підвищити самооцінку, у малюка з'являється впевненість, що він може багато чого, і може робити це добре, а це обов'язково позитивно позначиться на його дорослому житті.
 

                   Для батьків - серйозно і з посмішкою   

                                           ШАНОВНІ БАТЬКИ!

Ми раді, що Ви довірили нам своїх дітей.

    Маємо надію, що виправдаємо ваші сподівання, зробивши перебування малят у садочку цікавим, змістовним та незабутнім.

А поради, що є на цій сторінці допоможуть глибше познайомитися із специфікою роботи дошкільного закладу та стануть у нагоді при вирішенні актуальних питань пов’язаних із розвитком дітлахів. 

Ми завжди раді бачити Вас у стінах садочка, допомогти у вирішенні проблемних питань і у разі потреби  надати кваліфіковану допомогу. Сподіваємось на підтримку і плідну співпрацю як безпосередньо у садочку, так і на сторінках нашого сайту.  

Родина, сім'я — це велика сила. Тільки вона є надійним і незрадливим захистом від усяких життєвих негараздів.

Взаємини батьків і дітей — це споконвічна проблема, від позитивного вирішення якої залежить благополуччя нашої держави, адже сім'я — це державна структура.

Дружні, спокійні, врівноважені стосунки між батьками і дітьми — це запорука здорового морального клімату в суспільстві. Не може людина творчо працювати, навчатися, якщо її щось пригнічує, тривожить, якщо не все гаразд у сімейних стосунках.

Батьки завжди бажають своїм дітям щасливої долі, просять у Бога благословення для своїх синів і дочок, мріють бачити їх щасливими і здоровими, добрими і порядними людьми.

Батьківська суворість іноді сприймається дітьми негативно, бо вони не завжди вміють і бажають прислухатися до мудрих порад, не хочуть вчитися на чужих помилках. У таких випадках між батьками та дітьми виникають непорозуміння, і, як правило, саме мама й тато усувають ці конфлікти, тактовно й доброзичливо пояснюють дітям, хто в чому помиляється.

Вважаємо, що найголовнішим у сімейному вихованні мусить бути взаємоповага між старшим та молодшим поколінням, уміння зрозуміти, вислухати одне одного, підтримати, пожаліти. Любов — ось те почуття, яке робить сім'ю міцною, нездоланною у будь-яких життєвих випробуваннях.

Тільки родина — опора в житті кожної людини. І те, якою буде погода в домі, яким теплим та ясним буде родинне вогнище, залежить і від батьків, і від дітей.

 Поради для батьків

Родина для дитини – це тепле гніздечко, в якому вона почуває себе спокійно і впевнено: вона кохана і захищена. Але родина – це не завжди тато, мама, дитина. Настав той час, коли Ви батьки відчуваєте що вашого спілкування з дитиною вже замало. Постає питання, як задовольнити потреби дитини? Шляхів дуже багато. Один з них – це суспільне виховання – дитячий садок. Дитячий садок стає другим домом, вихователь, вихованці групи – другою родиною. Нам, дорослим, варто пам’ятати, що дитина перш за все людина, яка вступає в новий, цікавий, повний нових вражень і знайомств період свого життя. Тільки від нас, дорослих, залежить на скільки цей період буде для дитини позитивний.

Ми, батьки, ніколи не повинні забувати, що дитина вчиться робити ті речі, яким ми її навчаємо:

·        Якщо діти живуть з ворожістю, вони вчаться битися;

·        Якщо діти живуть зі страхом, вони вчаться боятися;

·        Якщо діти живуть з глузуванням, вони вчаться бути боязливими;

·        Якщо діти живуть із заздрістю, вони вчаться розчаруванню;

·       Якщо діти живуть із заохоченням, вони вчаться довірі;

·        Якщо дітей вчать ділитися, вони вчаться бути щедрими;

·        Якщо діти живуть у чесності, вони вчаться бути правдивими;

·        Якщо діти живуть у справедливості, вони вчаться бути справедливими;

·        Якщо діти живуть у доброті та ввічливості, вони вчаться поважати;

·       Якщо діти живуть у дружелюбності, вони вчаться розуміти, що світ   прекрасний.

Дитячі заповіді для мам, тат, бабусь і дідусів

·        Крім їжі та одягу мені потрібні душевне тепло, сердечність та Ваша любов.

·        Говоріть до мене серцем і Вашими руками, тому що слова не завжди мені зрозумілі.

·        Не застосовуйте до мене силу. Це привчить мене до думки, що з позиції сили можна все вирішити. Я швидше відгукнусь, коли мене просто поведуть за собою.

·        Не давайте зайвих обіцянок, бо Ви не завжди можете її виконати. Я можу втратити довіру до Вас.

·        Не акцентуйте уваги на моїх «поганих звичках». Це тільки буде надихати мене продовжувати робити те ж саме.

·        Не робіть зауважень у присутності людей. Я більше і краще зрозумію все, коли Ви спокійно поговорите віч-на-віч.

·        Зробіть так, щоб я відчував свою важливість і потрібність, своє місце у планах нашої родини.

·        Зробіть так, щоб я ніколи не боявся втратити Вашу любов.

·        Допоможіть мені зрозуміти різницю між добром і злом, правдою і неправдою.

·        Підтримуйте і заохочуйте мене до праці, навіть тоді, коли я ще роблю сотні помилок.

·        Не карайте мене за невдачі, сам невдача вже є карою для мене. Лагідно критикуйте і оцінюйте, але не мене – тільки мої вчинки.

·        Коли загадаєте мені зробити це або те, скажіть також – як і чому. Прошу не робіть всього за мене, бо я тоді виросту переконаним у своїй неспроможності виконувати завдання згідно з Вашим очікуванням.

·        Будьте доброзичливими до мене, щоб я навчився відчувати теж саме до інших.

·        Не кажіть, що я співаю, бавлюся чи експерементую «забагато, задовго, зачасто».

·        Будьте терплячі до мого безладдя, я ж бо тільки дитина.

·        Дайте мені трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб я на помилках учився.

·        Тоді я зможу самостійно приймати рішення в дорослому житті.

·       Я хочу відчувати Вашу любов, хочу, щоб Ви частіше брали мене на руки, пригортали, цілували.

·        Але будьте уважні, щоб Ваша любов не перетворилася в милиці, які будуть заважати мені робити самостійні кроки. Любі мої, я Вас дуже-дуже люблю! Покажіть мені, що Ви мене також.

Правила та вимоги для батьків

1. Своєчасно приводити дитину до дошкільного закладу – до 8.30 та забирати – до 18.00.

2. Приводити дитину в ДНЗ у чистому одязі, у взутті, що відповідає розміру ноги дитини та санітарно-гігієнічним вимогам.

3. Приводити в ДНЗ здорову дитину, повідомляти вихователям про її самопочуття вдома та незвичайні випадки (падіння, ушкодження, скарги на погане самопочуття тощо).

4. Вихователь зобов`язаний щодня оглядати дитину з метою своєчасного виявлення ознак хвороб , нездужання,тілесних  ушкоджень.

5. Якщо під час ранкового прийому у дитини виявлено ознаки хвороби, батьки зобов`язані звернутися до лікаря за консультацією або медичною допомогою.

6. При відсутності дитини в ДНЗ більше трьох днів необхідно надати довідку від лікаря.

7. Батьки або особи, що за їх дорученням приводять дитину в ДНЗ, мають передати її вихователю. Не припустимо відправляти дитину до дитячого садка саму, без супроводу дорослого.

8. Батькам треба заздалегідь повідомляти вихователя щодо осіб, яким вони доручають забрати дитину з ДНЗ. В окремих випадках таке доручення оформляється письмово.

10. Вихователь не має права віддавати дітей з ДНЗ неповнолітнім дітям, батькам в нетверезому стані.

11. Вносити плату за харчування до 20-го числа кожного місяця.

12. Вихователь не несе відповідальність за збереження прикрас (сережки, хрестики тощо). 

                                        Загальна інформація для батьків

•   Намагайтеся брати участь у діяльності групи. Займайтеся разом з   дітьми.

•   Заохочуйте дітей до того, щоб вони вдягалися і роздягалися   самостійно. Допомагайте лише у разі потреби.

•   Не   пояснюйте дитячих  малюнків,   конструкцій   тощо. Не давайте їм назви.

•   Звертайтеся до дитини за поясненнями і коментарями.

•   Вибирайте моменти для запитань

•   Носіть  зручний  одяг,   в  якому  ви  почуватимете  себе комфортно, сидячи на килимі, граючись з дітьми на майданчику.

•   Не дискутуйте з дітьми, іншими дорослими. Якщо вас щось непокоїть, якщо виникають запитання або якщо у вас є якісь коментарі   стосовно   правил   групи   чи поведінки дітей, звертайтеся з ними до вихователя.

•   Подавайте вихователям свої ідеї і побажання стосовно планування

 та організації навчально-виховного процесу.

•   Розкажіть вихователям про свої інтереси, здібності, таланти - для того, щоб вихователі могли використати це у роботі групи.

•   Познайомтеся з Правилами   групи до того, як почнете працювати з дітьми.

•   Попросіть вихователів пояснити, як вам слід діяти у разі   антисоціальної поведінки дітей.

•   Не обговорюйте поведінку дітей перед групою.

•   Надавайте дітям достатньо часу для самостійного  виконання    завдання.

Твори для батьківських роздумів

                                                 Гіркі сльози матері

                                                      Любомира Калуська

       Кохання поєднало у шлюбі двох людей:її та його. Були молоді гарні і щасливі. Народилося двоє синочків. Хтось,очевидно,позаздрив їхньому щастю,наче хтось наврочив. Важко знайти,хто тому виною. Мабуть обоє. Чоловік любив себе значно більше,ніж дружину та дітей. А вічно заклопотана дружина розривалася між роботою,синами і чоловіком. Була доброю господинею. Прагнула вчасно наготувати, прибрати. Часу було обмаль,а на себе й поготів. Чоловік перестав її помічати. Стала для нього байдужою і нецікавою. Змінювалися жінки,друзі,товариство. Однак жодного разу не

 з’явилося бажання підставити своє чоловіче плече під тягар домашніх клопотів,з якими вставала і лягала жінка,мати його синочків.

       Та й зрештою і сини стали для нього чужі й байдужі. Не переобтяжував себе клопотами,коли діти хворіли,коли виникали проблеми у юнацькому віці,коли на материну мізерну зарплату лікаря ледве зводили кінці з кінцями. Врешті залишив сім’ю.

         А сини росли. Росли без батьківської ласки,вимогливості,з безмежною,жертовною,самовідданою любов’ю матері,яка і далі брала всі турботи на себе. Жаліла синів,що без батька ростуть. Тому до праці не залучала,від житейських турбот як могла відгороджувала,все найкраще – було для них, для синочків.

         Пройшли роки. Повиростали сини. Та нема у матері щастя - радості.Не звикли сини працювати,розсівати навколо себе любов,добро,милосердя.

Виросли егоїстами,які визнають тільки свої інтереси.

         Гірко матері на душі. Страшно від  думки,що пішли сини у світ черствими людьми. Але ще теплиться надія… А може,ще проллється скупою сльозою вини синівська ніжність на змарнілу,згорьовану мамину щоку.